Застосування заходів кримінального провадження з моменту набрання чинності кримінальним процесуальним кодексом України

Узагальнення Петрівського районного суду Кіровоградської області  щодо застосування заходів кримінального провадження з моменту набрання чинності кримінальним процесуальним кодексом України

В ідеалі усі норми кримінального процесуального закону повинні сумлінно й неухильно виконуватися усіма учасниками кримінального провадження. Втім, авторитету звичайної регламентованості в кримінальному процесуальному законі положень, в яких відбивається належна поведінка учасників кримінального провадження , виявляється недостатньо для забезпечення такої поведінки в реальному житті. Підозрювані, обвинувачені, іноді й інші учасники кримінального провадження можуть заважати розслідуванню кримінальних правопорушень, незаконно впливати на свідків, потерпілих, ухилятися від явки до органів слідства та суду тощо. За таких умов для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства законодавством передбачається більший рівень обмежень прав деяких учасників, чим і забезпечується їх належна поведінка в ході кримінального провадження. Такий рівень обмеження прав втілюється в життя через застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжних заходів.

Запобіжні заходи — це частина заходів забезпечення кримінального провадження, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом певного обмеження їхніх особистих прав.

Запобіжні заходи характеризуються наступними специфічними, притаманними лише ним ознаками:

1) запобіжні заходи можуть бути застосовані тільки до певних суб’єктів кримінального процесу: підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого;

2) характеризуються специфічними підставами і метою застосування;

3) мають більший у порівнянні з іншими заходами ступінь примусу (обмеження прав).

Відповідно до глави 18 КПК систему запобіжних заходів становлять:

особисте зобов’язання (ст.179 КПК);

особиста порука (ст.180 КПК);

застава (ст.182 КПК);

домашній арешт (ст.181 КПК);

тримання під вартою (ст.ст. 183, 197, 202 КПК);

тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК (ч.2 ст.176 КПК).

Окрім того, до системи запобіжних заходів за новим КПК віднесене також:

7) передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст.493 КПК).

До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані такі запобіжні заходи:

8) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом;

9) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст.508 КПК);

У рамках міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, можуть бути застосовані:

10) тимчасовий арешт, що регламентований ст. 583 КПК;

11) екстрадиційний арешт, що регламентований ст. 584 КПК.

Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ, що передбачає врахування не тільки обставин кримінальної справи, а й суворості запобіжних заходів.

Про суворість (м’якість) запобіжних заходів йдеться в КПК:

- в ч.3 ст.176 КПК зазначено, що найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим – тримання під вартою;

- відповідно до ч.3 ст.176 КПК слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.76 КПК, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

Які саме запобіжні заходи є поступово більш м’якими, ніж взяття під варту, в законі прямо не зазначено. Висновок про зростання суворості запобіжних заходів прийнято робити виходячи з черговості їх розташування у ст.176 КПК. Таким чином, за мірою зростання їх суворості, запобіжні заходи можна розташувати так: особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.

Запобіжні заходи класифікують залежно від поширюваності дії на тих чи інших суб’єктів, щодо яких вони можуть бути застосовані. Ті (особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою, затримання), що застосовуються до всіх суб’єктів, називають загальними, а ті, що застосовуються до спеціальних суб’єктів (неповнолітніх; осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру; осіб, стосовно яких вирішується питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію)) — спеціальними. Спеціальними запобіжними заходами є:

1) передання неповнолітнього підозрюваного та обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи (ст.493 КПК);

2) передання особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, на піклування опікунам, близьким родичам, чи членам сім’ї з обов’язковим лікарським наглядом (п.1 ч.1 ст.508 КПК);

3) поміщення особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (п.2 ч.1 ст.508 КПК);

4) тимчасовий арешт, що регламентований ст. 583 КПК;

5) екстрадиційний арешт, що регламентований ст. 584 КПК.

Запобіжні заходи також класифікують за критерієм їх спрямованості відокремлювати особу, щодо якої вони застосовуються, від її звичайного суспільного середовища. За цим критерієм запобіжні заходи поділяють на ізоляційні та неізоляційні запобіжні заходи. До ізоляційних запобіжних заходів відносять затримання і тримання під вартою, бо застосування цих запобіжних заходів має своїм завданням відокремити особу від її звичайного суспільного середовища. Окремо можна виділити запобіжний захід з так званою несуворою ізоляцією особи – домашній арешт, бо відповідно до ч.1 ст.181 КПК домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Під неізоляційними запобіжними заходами розуміють різновид цих заходів, не пов’язаних з відокремленням підозрюваного, обвинуваченого від її звичайного суспільного середовища . До неізоляційних запобіжних заходів можна віднести особисте зобов’язання, особисту поруку і заставу за умови, що при їх застосуванні до осіб не будуть застосовані відповідно до ч.5 ст.194 КПК обов’язки, спрямовані на забезпечення ізоляції особи від її звичайного суспільного середовища.

Щодо характеристики запобіжних заходів , то їх можна охарактеризувати слідкуючим чином -

Особисте зобов’язання полягає у зобов'язанні підозрюваного, обвинуваченого виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені в ст.194 КПК: прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов’язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором.

Особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, які заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до ст.194 КПК і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу. Застосовуючи цей запобіжний захід, слідчий суддя, суд може зобов’язати підозрюваного, обвинуваченого виконувати обов’язки, передбачені в ч.5 ст.194 КПК.

Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №15 . Відповідно до п.2 затвердженого Порядку застава вноситься у національній грошовій одиниці на спеціальний рахунок суду, який обрав такий запобіжний захід, відкритий в органах Казначейства в установленому законодавством порядку.

Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосований домашній арешт і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з’являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов’язаних із виконанням покладених на неї зобов’язань, використовувати електронні засоби контролю.

Тримання під вартою — це обмеження особистої свободи підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення їх до спеціальної установи. Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК.

запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, – виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, – виключно у випадках, коли прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 КПК, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ КПК або міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

 Строк дії запобіжного заходу: строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого – з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше (ч.2 ст.197 КПК).

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів (ч.1 ст.197 КПК). Відповідно до ч.4 ст.196 КПК слідчий суддя, суд зобов’язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого КПК. Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому в ст.199 КПК. Клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування. Слідчий суддя зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Слідчий суддя зобов’язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що:

обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та

обставини, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою,

виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування, не повинен перевищувати:

1) шести місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

2) дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ч.3 ст.197 КПК).

Прийняття рішень щодо застосування заходів кримінального провадження належить до компетенції слідчого судді,основним призначенням якого  є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, забезпечення законності і обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на досудових стадіях кримінального провадження.

Cлідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення , у порядку передбаченому КПК України , судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Слідчий суддя  у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.

Щодо статистики , то з   20 листопада 2012 року , з дня набрання чинності новим КПК України  , до Петрівського районного суду  на розгляд у порядку чинного Кримінального процесуального кодексу України надійшло та розглянуто:

        1. клопотання про застосування заходів забезпечення провадження у виді тимчасового доступу до речей  і документів та арешту майна, які були подані до судів, та результати їх розгляду слідчими суддями (кількість наданих дозволів на тимчасовий доступ до речей і документів та арештів майна):

арешт майна:

всього надійшло - 3 ;

задоволено - 3 ;

Апеляції на ухвали не надходили.

тимчасовий доступ до речей і документів:

всього надійшло - 45;

задоволено - 45;

Апеляції на ухвали не надходили.

        2.  клопотання про застосування запобіжного заходу, які були подані до судів із окремим зазначенням виду запобіжного заходу, про обрання якого клопотали слідчі (прокурори), та результати їх розгляду слідчими суддями (кількість обраних запобіжних заходів із зазначенням їх видів):

взяття під варту:

надійшло - 14 ;

задоволено – 14 ;

Оскаржено в апеляційному порядку ухвалу про застосування запобіжного заходу – тримання під вартою однак дану апеляційну скаргу залишено без задоволення , а ухвалу Петрівського суду Кіровоградської області без змін.

Дана апеляційна скарга надійшла по справі в якій двоє осіб з однієї сторони, а також засуджені Петрівської виправної колонії №49 УДПтСУ в Кіровоградській області з другої сторони, приблизно в кінці лютого 2013 року, шляхом особистих зустрічей та за допомогою мобільного зв’язку, вступили в злочинну змову спрямовану на створення організованої групи з метою втечі з місця позбавлення волі засуджених ,з використанням гелікоптеру  .

домашній арешт:

Клопотань не надходило.

застава:

надійшло - 1;

задоволено - 1 .

Апеляції на ухвали не надходили.

особиста порука:

Клопотань не надходило.

особисте зобов’язання:

надійшло - 2;

задоволено - 2;

Апеляції на ухвали не надходили.

3. клопотання про проведення обшуків, які були подані до судів, та результати їх розгляду слідчими суддями:

надійшло - 18 ;

задоволено - 18;

Апеляції на ухвали не надходили.

  4.клопотання про проведення допиту під час досудового розслідування в судовому засіданні в порядку, передбаченому статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України, та результати розгляду таких клопотань слідчими  суддями  до суду не надходили.

Всі клопотання , які  були подані до Петрівського районного суду Кіровоградської області  із окремим зазначенням виду запобіжного заходу були оформлені відповідно до чинного законодавства , проблем при розгляді даних клопотань не виникало. Випадків відмови у задоволенні клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження не було.

ВИСНОВОК:

Тенденції розвитку кримінально-процесуального законодавства свідчать про посилення гарантій прав осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, та значне розширення повноважень суду на стадії досудового розслідування в кримінальному провадженні, зокрема через інститут слідчого судді.

 Новий КПК України покладає на слідчого суддю значний об’єм функцій та обов’язків, одночасно пред’являючи до слідчого судді підвищені вимоги щодо оперативності розгляду ним відведених до його компетенції питань, вимагає підвищеної уваги, проникливості і далекоглядності у своїх рішеннях, встановлюючи необхідність у багатьох ситуаціях ухвалювати рішення негайно, й при цьому вирішувати найбільш значущі для особи питання – питання обмеження її прав і свобод.

 Проведеним узагальненням встановлено, що слідчий суддя Петрівського районного суду Кіровоградської  області в цілому якісно, в установлені строки розглядає клопотання слідчих та інших учасників кримінального провадження про забезпечення заходів кримінального провадження, дотримується процесуальних строків розгляду цих клопотань, норм КПК України.