Виникнення права власності за набувальною давністю: ВС вказав на важливий аспект

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 554/5966/18 та зазначив, що позов про визнання права власності з підстав, визначених у статті 344 Цивільного кодексу України, не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивачі звернулись до суду з позовом до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі – ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що позивачу та членам його сім’ї була надана у службове користування квартира. У подальшому їм було надано право на виведення зазначеної квартири зі складу службових та переведення її до складу власності територіальної громади з метою здійснення приватизації.

Водночас рішеннями Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Полтавської міської ради було відмовлено у державній реєстрації вказаної квартири за Полтавською міською радою, оскільки відносно ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відкрито виконавчі провадження, а також відсутній порядок передачі права власності із комунальної в приватну. Крім того, у ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» відсутній приватизаційний орган.

Позивачі зазначали, що володіють указаною квартирою більше десяти років, а тому оформити за собою право власності у інший спосіб, ніж той, що передбачений статтею 344 ЦК України, не мають можливості.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що, відповідно до частини першої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Виникнення права власності за набувальною давністю ґрунтується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб’єкта, здатного набути у власність певний об’єкт; законність об’єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Набуття права власності за набувальною давністю є можливим лише за наявності усіх вказаних умов. ВС наголосив: добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено  (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

Так, звертаючись до суду з цим позовом, позивачі зазначали, що не можуть набути спірну квартиру у власність шляхом здійснення її приватизації. Оскільки вони добросовісно, відкрито та безперервно володіють спірною квартирою більше десяти років, оформити за собою право власності у інший спосіб, ніж той, що передбачений статтею 344 ЦК України, не мають можливості, а тому вважали, що порушене, на їхню думку, право підлягає захисту.

Вирішуючи вказаний спір, суди попередніх інстанцій врахували, що позивачі отримали спірну квартиру у користування на підставі ордера від титульного володільця – ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго», тобто є її наймачами, а єдиним правом, яким вони наділені, право користування цією квартирою.

Зазначене унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 344 ЦК України, оскільки позов про визнання права власності з підстав, визначених у цій статті, не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником майна.

Крім того, ВС зазначив, що матеріали справи не містять доказів щодо невизнання, оспорювання або порушення права користування позивачами спірною квартирою.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції – без змін.

 Прес-секретар Петрівського районного суду

Кіровоградської області