Петрівський районний суд Кіровоградської області

08 листопада 2013, 11:58

Апеляційним судом Кіровоградської області за 2012 рік та перше півріччя 2013 року проведено узагальнення судової практики застосування районними судами норм матеріального та процесуального права при розгляді цивільних справ, що регулюють поруку як вид забезпечення виконання зобов´язання, зокрема: підстави її припинення; визнання недійсною; поручительство у разі смерті боржника або поручителя.

Дане узагальнення проведено з метою вивчення правильності застосування чинного законодавства, з´ясування причин помилок, що допускаються судами при розгляді справ зазначеної категорії, виявлення спірних питань та з´ясування можливих шляхів їх вирішення.

Для проведення узагальнення апеляційним судом Кіровоградської області було витребувано з районних судів судові рішення (цивільні справи), пов´язані з питаннями поруки, які розглядалися протягом 2012 року та у першому півріччі 2013 року.

Аналіз статистичних даних розгляду судами області справ щодо спірних правовідносин з приводу договору поруки у 2012 році та першому півріччі 2013 року

На виконання листа Верховного Суду України № 85/0/54-13 від 04 вересня 2013 року з метою проведення узагальнення практики розгляду судами Кіровоградської області справ щодо визнання недійсними договорів поруки, припинення договору поруки, поручительства у разі смерті боржника або поручителя, апеляційним судом Кіровоградської області було витребувано з усіх районних та міськрайонних судів області справи даної категорії, розглянуті у 2012 році та першому півріччі 2013 року.

На узагальнення надійшло 22 справи :

- Ленінський райсуд – 11,

- Світловодський міськрайсуд – 1,

- Кіровський райсуд – 3,

- Олександрійський райсуд – 2,

- Новомиргородський райсуд – 1,

- Бобринецький райсуд – 1,

- Кіровоградський райсуд – 3

Із яких:

- спори щодо укладання, виконання, визнання недійсними договорів поруки – 13;

- спори про припинення договору поруки – 9.

В апеляційній інстанції було переглянуто 15 справ, із яких 9 рішень залишені без зміни, 6 – скасовано.

Законодавче врегулювання спорів зазначеної категорії

Для вирішення спорів про поруку, підстави її припинення, визнання недійсними договорів поруки судами застосовуються законодавство: Конституція України, Цивільний кодекс України, Цивільно - процесуальний кодекс України, Закон України № 606-XIV від 21.04.1999 «Про виконавче провадження», постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», постанова пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Закон України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» та інші нормативно-правові акти, у тому числі рішення Верховного Суду України, прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Інститут поруки в системі кодифікованого права України врегульовано параграфом 3 глави 49 Цивільного кодексу.

Порука майже завжди обирається банками та іншими фінансовими установами як основний чи додатковий вид забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором кредиту та є похідною від основного зобов’язання.

Згідно правил ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи з положень ст. 554 ЦК України, поручитель хоча і пов’язаний із боржником зобов’язальними відносинами, він виступає самостійним суб’єктом у відносинах із кредитором.

Порука припиняється за наявності загальних підстав припинення зобов´язання, закріплених у главі 50 ЦК України:

1) виконання поручителем договору поруки;

2) за домовленістю сторін;

3) у зв´язку із смертю фізичної особи;

4) у зв’язку з ліквідацією юридичної особи тощо.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно правил ч. 4 ст. 559 ЦК України порука також припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Найпоширенішим зверненням до суду з позовами щодо договорів поруки є позови про припинення поруки на підставі ст. 559 ЦК України.

Практика застосування цієї норми досить суперечлива, оскільки її зміст, за великим рахунком, є презумпцією. Тобто, за наявності зазначених вище фактів зобов'язання за договором поруки повинні припинитися в силу приписів закону. Банк не має підстав для початку судового процесу по стягненню з поручителя, як із солідарного боржника, заборгованості за кредитним договором. Але на практиці банк може бути не згоден з припиненням поруки і в разі невиконання зобов'язань основним боржником за кредитним договором звертається з вимогою про стягнення заборгованості і до поручителя.

Згідно ч. 7 ст. 16 Цивільного кодексу України припинення правовідносин є одним із способів захисту порушених прав та інтересів. Таким чином, з метою припинення порушення прав по факту, якщо банк вже пред'явив вимогу щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, або з метою запобігання порушення таких прав у майбутньому, поручитель може припинити поруку на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України шляхом подання позову до суду про визнання договору поруки припиненим. Судова практика має тенденцію задоволення інтересів поручителів.

Так, у березні 2013 року КС “Простір” звернулася до Кіровоградського районного суду Кіровоградської області з позовом до Бестаки Ю. А., Юнги С. Е. про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором № 433 від 19.12.2007 року в розмірі 24005,17 грн.

Не погоджуючись з заявленими вимогами, Юнг С.Є., звернувся до суду із зустрічним позовом до КС “Простір” і Бестаки Ю.А. про визнання припиненим договору поруки, посилаючись на те, що кредитна спілка пред’явила до нього вимогу як до поручителя після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Рішенням Кіровоградського районного суду від 20.06.2013 року зустрічний позов Юнги С.Е. задоволено повністю та визнаний припиненим договір поруки.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дійшов правильного висновку, що строк дії поруки, визначений угодою, не відповідає положенням статті 252 ЦК України, згідно із якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Оскільки кредитна спілка в порушення вимог ст. 559 ЦК України, звернулася до суду після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, то вимоги позивача за зустрічним позовом є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Так, у вересні 2012 року ПАТ “Мегабанк” звернулося до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до Давидова Ю. В., Давидової Н. О. про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 19 квітня 2007 року між ним та Давидовим Ю.В був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 45130.00 доларів США.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором, 19 квітня 2007 року між ПАТ “Мегабанк” та Давидовою Н.О. укладено договір поруки.

Крім цього, підставою для солідарної відповідальності відповідачів, позивач вважав перебування особи поручителя у шлюбі з Давидовим Ю.В. на час отримання ним кредиту.

Давидова Н.О. звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ “Мегабанк” та Давидова Ю.В. про припинення договору поруки із тих підстав, що 28 серпня 2008 року між ПАТ “Мегабанк” та Давидовим Ю.В. без її згоди, була укладена додаткова угода № 3, відповідно до якої змінився розмір процентів річних за користування кредитом з 11,5% на 14,5%, у зв'язку з чимзбільшився і обсяг її відповідальності.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 19 лютого 2013 року зустрічний позов Давидової Н. О. до ПАТ “Мегабанк” та Давидова Ю. В. про припинення договору поруки залишено без задоволення.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову Давидової Н.О. посилався на вимоги ч. 4 ст. 65 Сімейного Кодексу України, відповідно до яких договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї, та ч. 3 ст. 61 СК України, в якій зазначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області не погодилась з таким висновком суду першої інстанції та ухвалила нове рішення про задоволення зустрічного позову, оскільки при вирішенні спору суд не прийняв до уваги, що на час розгляду справи шлюб між сторонами було розірвано, а майно, яке було спільною сумісною власністю, відповідно до рішенням Світловодського міськрайонного суду від 11 жовтня 2012 року поділено між подружжям. Автомобіль, який є предметом застави, передананий у власність Давидова Ю.В., який і повинен відповідати перед відповідачем в повному обсязі. Крім того, з поручителем ніяким чином не узгоджене питання про зміну процентної ставки за кредитом, укладання додаткової угоди неможливо розцінити як дії позичальника в інтересах сім'ї.

З висновком апеляційного суду погодився і суд касаційної інстанції, залишивши без змін дане рішення ухвалою від 25 липня 2013 року.

У квітні 2012 року Плахотін О.В. та Дзюбенко Т.Б. звернулися до суду з позовом до ПАТ КБ “Надра” про визнання припиненими договорів поруки, посилаючись на те, що 25 січня 2008 року між ВАТ КБ “Надра” та Дзюбенком О.М. був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 300000 грн., строк повернення якого встановлено не пізніше ніж 15 січня 2010 року, зі сплатою процентів у розмірі 30% річних.

25 січня 2008 року між банком та Плахотіним О.В., а також між банком та Дзюбенко Т.Б. були укладені договори поруки. Виконання зобов’язання позичальником припинено у вересні 2008 року, а останній платіж по погашенню кредиту проведено 20 серпня 2008 року.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог посилався на те, що загальний строк виконання зобов’язання за кредитним договором закінчився 15 січня 2010 року, протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання за кредитним договором, тобто у строк до 15.07.2010 року, банк не пред’явив вимог до поручителів, а тому дія договорів поруки припинена.

Згідно п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”, ч. 4 статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу. Пред’явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред’явлення до нього позову.

У квітні 2012 року Швець С. Є. звернулася до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ТОВ “Центр-Нафта” про припинення договору поруки. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 12.07.2007 року (зі змінами від 10.06.2008 року, 01.12.2008 року) між ВАТ “Банк “Фінанси та Кредит” та ТОВ “Центр-Нафта” був укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримав кредит в сумі 1 400 000 грн.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором, 12 липня 2007 року між банком та Швець С.Є. укладено договір поруки.

Додатковими угодами до договору поруки від 10.06.2008 року № 1 та від 01.12.2008 року № 2 збільшено обсяг її відповідальності у зв’язку зі зміною відсоткової ставки за кредитним договором до 20 % річних та 22 % річних відповідно. При цьому додаткову угоду № 2 до договору поруки вона не підписувала. Просила суд визнати припиненим вищевказаний договір поруки, посилаючись на те, що зміну зобов’язання, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, здійснено без її згоди, а тому порука є припиненою.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 жовтня 2012 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що відповідно до вимог ст. 559 ЦК України, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Із матеріалів цивільної справи, а саме пункту 4.4 договору поручительства № 54 від 12 липня 2007 року, укладеного між Банком “Фінанси та кредит” та Швець Світланою Євгенівною, виходить, що сторони дійшли згоди стосовно того, що внесення змін та доповнень у кредитний договір, в результаті яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без погодження із поручителем. Позивач наполягала, що зміну розміру процентної ставки у бік збільшення, яка зафіксована додатковою угодою № 2 від 01.12.2008 року, із нею ніхто не узгоджував, підпис під текстом даної угоди вона не ставила. Дана обставина підтверджена висновком судово–почеркознавчої експертизи № 696/02 від 03.05.2012 року, згідно якого підписи від імені Швець С.Є., які містяться в додатковій угоді № 2 від 01.12.2008 року до договору поруки № 54 від 12.07.2007 року, з лицевої сторони – у графі “Поручитель”, зі зворотної сторони – у графах “Швец С.Е.” виконані не самою Швець С.Є., а іншою особою.

Посилання відповідача на п. 2.2 договору, що поручитель заздалегідь погодився відповідати по зобов’язанням позичальника навіть по збільшеним процентам є безпідставним, оскільки умови виникнення такої відповідальності врегульовані п. 4.4. цього договору.

У червні 2011 року Миненко В.Г. звернулася до суду з позовом про припинення договору поруки, вказала, що 28 вересня 2007 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк “ПриватБанк” та Миненком А. П. був укладений кредитний договір, за яким останьому видано 35000 доларів США кредиту, строком до 27 вересня 2012 року зі сплатою 15 % річних на суму залишку заборгованості. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором, 28 вересня 2007 року між банком та позивачем укладено договір поруки. Вважає, що відповідачем порушені її права, оскільки стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та з неї як поручителя солідарно, є безпідставним, так як договір поруки припинено внаслідок збільшення суми кредитних коштів, процентної ставки за кредитом без її згоди. Тому, просила визнати договір поруки припиненим. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 вересня 2012 року визнаний припиненим договір поруки в частині відповідальності Миненко В.Г. перед кредитором за виконання обов’язків по договорами про видачу траншів від 17.06.2008р. та від 14.08.2008р., укладених на виконання кредитного договору № ТМ-25-01/2007 від 28.09.2007р.

Вирішуючі спір, суд першої інстанції виходив з того, що порука припинилась лише за договором про видачу траншів № ТМ-25/2007 від 17.06.2008р. та від 14.08.2008р., інші договори про видачу коштів охоплюються умовами укладеного кредитного договору.

Проте з таким висновком не погодилась колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області так як припинення договору поруки пов’язується зі зміною забезпеченого зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов’язань поручителя обумовлюється як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення яких здійснює поручитель.

Відповідно до правових позицій, викладених Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що виникають із кредитних спорів, від 21 травня 2012 року: №6-69 цс 11, №6-18 св 11, №20 цс 11, №88 цс 11, №6-68 цс 12, і відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України: “Зі змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України виходить, що припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

Термін “порука”, застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі: встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов’язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним, підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо”.

У п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин” роз’яснено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов’язується зі зміною забезпеченого зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов’язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов’язанням строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов’язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред’явлення позову про визнання договору поруки припиненим.

Таким чином, у зобов’язаннях в яких беруть участь поручителі, збільшення процентної ставки навіть за згодою банку і боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Судом встановлено, що 28.09.2007 між ПАТ КБ “Приват Банк” та Миненко А.П. був укладений кредитний договір №ТМ-25/2007, відповідно до умов якого останньому надано 35000 дол. США кредиту, зі сплатою процентів за користування кредитом 15 відсотків річних, який надається окремими частинами (траншами), що оформляється договорами про видачу траншів, які є невід’ємною частиною даної угоди, термін повернення кредиту і окремих частин–траншів встановлюється договорами про видачу траншів, а також графіками погашення кредиту і відсотків, але не пізніше 27.09.2012року.

Пунктом 2.3.1 кредитного договору визначено, що банк має право збільшувати розмір процентної ставки. При цьому банк за 20 днів до початку дії зміненої відсоткової ставки направляє позичальнику письмове повідомлення про зміну.

Відповідно до п.3 кредитного договору в забезпечення виконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором, 28.09.2007року між банком та Миненко В.Г. укладено договір поруки №ТМ-25-01/2007.

Згідно укладеного між позивачем та відповідачем договору поруки № ТМ-25-01/2007 від 28.09.2007року забезпечується виконання кредитного договору №ТМ-25/2007 від 28.09.2007року в сумі наданого кредиту 35000 дол. США в термін до 27.09.2012 р. зі сплатою 15 відсотків річних, в разі порушення умов щодо своєчасного погашення заборгованості: збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 32%, сплати пені в порядку та розмірі 0,044% непогашеної суми, визначених п.4.1 Кредитного договору; сплати штрафу в розмірі 2% від суми отриманого кредиту за кожний випадок порушення зобов'язань, передбачених п.п.4.2, 4.3, 4.4, 4.5 Кредитного договору; сплати штрафу в розмірі 25 % від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням. Пунктом 13 договору поруки передбачено, що зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Укладення між Миненко А.П. та відповідачем в подальшому договорів про видачу траншу №ТМ-25/2007 від 01.10.2007 р., від 19.10.2007 р., від 17.06.2008року та від 14.08.2008року з відповідними додатками, згідно яких загальна сума кредиту зросла до 38500 доларів США, збільшено відсоткову ставку до 18 відсотків річних, змінено строк повернення кредитних коштів, змінено умови оформлення кредитного договору та відкриття позичкового рахунку шляхом встановлення плати в розмірі 2,8 %; 0,8 % та 2% відповідно до п.п.4.5 договору, а також збільшення відсоткової ставки у випадку несвоєчасного повернення кредитних коштів – до 40%, свідчить про зміну основних зобов’язань Миненко А.П. за кредитним договором, внаслідок чого має місце збільшення обсягу відповідальності поручителя за договором поруки Миненко В.Г., яке відбулося без згоди останньої.

У 2012 році Бардишева Тетяна Михайлівна звернулась до публічного акціонерного товариства комерційний банк “Надра” з позовом про припинення договору поруки. В обгрунтування своїх позовних вимог вказала, що 16 травня 2008 року між ПАТ КБ “Надра” та Авдєєвим В. В. був укладений договір “Автопакет” № 4021/105/2008/840-8833/КФ, за умовами якого банк надав позичальнику 10 316,83 доларів США кредиту на придбання автомобіля зі сплатою позичальником за користування кредитом 14,9% річних.

Виконання Авдєєвим В.В. зобов’язання за кредитним договором забезпечувалося порукою Бардишевої Т.М., про що зазначено у пункті 3.2 розділу 3 договору “Автопакет” № 4021/105/2008/840-8833/КФ від 16 травня 2008 року.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 09 жовтня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 25.12.2012 року судове рішення залишено без зміни.

Суди першої та апеляційної інстанцій застосували положення ч.4 ст.599 ЦК України, п.24 постанови пленуму №5 від 30 березня 2012 року “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”, яким роз’яснено, що при вирішенні спорів про припинення поруки суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред’явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред’явлення до нього позову. При цьому в разі пред’явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Згідно п.1.1.4. кредитного договору, термін погашення кредиту встановлено до 14 травня 2013 року, тобто на час розгляду справи строк погашення зобов’язання у повному обсязі не настав.

За таких обставин, правильним є висновок суду про те, що вимоги позивачки про припинення поруки у зв’язку з тим, що відповідачем протягом шести місяців з моменту сплати позичальником останнього чергового платежу (09.12.2009 року) до неї як поручителя не було пред’явлено вимог про погашення кредиту, є безпідставними.

У липні 2009 року публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” звернулося доОлександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до Пащенка О.І. та Тесленка І. В. про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до кредитного договору від 30.01.2007 року Пащенко Олександр Іванович взяв на себе зобов’язання по поверненню кредиту у розмірі 67 900 грн. 00 коп. Тесленко І. В. є поручителем згідно договору поруки від 30.01.2007 року. Останній звернувся до суду з позовом до Пащенка О. І. та публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про припинення договору поруки від 11.12.2008 року. Вимоги мотивує тим, що розрахунок боргу за період з 11.12.2008 року по 31.12.2008 року містить суму заборгованості з підвищеним розміром відсоткової ставки, але поручителю про таке підвищення не відомо, згоди на збільшення відсоткової ставки не надавав, тому просить припинити договір поруки від 11.12.2008 року.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підвищення відсоткової ставки за кредитним договором є порушеням права поручителя, оскільки останній не знав про всі істотні зміни до кредитного договору та про наявну заборгованість за цим договором, що передбачає його відповідальність в разі порушення його умов як солідарного боржника.

Поручитель не підписував додаткових угод якими б надавав згоду на збільшення обсягів своєї відповідальності, а зміна основного зобов'язання, якими збільшилась відповідальність поручителя, відбулась без його згоди, що суперечить укладеному сторонами договору поруки та є підставою для її припинення.

У 2012 році Курята І.І . звернувся до Ленінського районного суду м. Кіровограда з позовом до ПАТ «Перший Український міжнародний банк» про визнання договору поруки припиненим.

В обґрунтування позову зазначив, що 25 грудня 2007 року між ним та ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» було укладено договір поруки № 37-1727/07.

Згідно п.2 договору він несе відповідальність за невиконання ТОВ «Ятрань-Агро» усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 37 -1724/07 від 25.12.2007 р.

Згідно ухвали господарського суду Кіровоградської області від 23.12.2011 року, винесеної у справі №5013/1500/11, юридичну особу позичальника ТОВ «Ятрань-Агро» було ліквідовано.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ юридичну особу ТОВ «Ятрань-Агро» припинено.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 23.l2.2011р. визнано погашеною кредиторську заборгованість ТОВ «Ятрань-Aгpo», в тому числі перед ПАТ "Перший Український Міжнародний банк" в сумі 1842836,20 грн. за кредитним договором № 37-I724/07 від 25.12.2007 р., в зв'язку з відсутністю майна боржника.

Позивач вважав, що зобов'язання ТОВ «Ятрань-Агро» припинилися із ліквідацією цієї юридичної особи. Оскільки забезпечене порукою зобов'язання припинилося, то припиняється й сама порука.Просив визнати припиненим договір поруки № 37-1727/07 від 25 грудня 2007 року, укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та Курятою І. І.

За правилами ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 609 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Згідно ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до вимог ч.6 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги, не задоволені за недостатністю майна банкрута, вважаються погашеними.

Суд першої інстанції дійшов правильнго висновку, що зобов'язання ТОВ «Ятрань-Агро» перед ПАТ «Перший Український міжнародний банк» припинилося з ліквідацією юридичної особи ТОВ «Ятрань-Агро», а оскільки, забезпечене порукою зобов'язання припинилося, то у відповідності до п. 6.1 договору поруки та положень статті 559 ЦК України припиняється й сама порука.

На підставі дослідженої судової практики можна зробити висновок, що в основному суди Кіровоградської області правильно застосовують положення діючого законодавства, що регулює поруку як вид забезпечення зобов’язання.

Необхідно акцентувати увагу судів при розгляді справ даної категорії на тому, що важливим моментом припинення поруки на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України є форма вираження згоди на зміну умов поруки. За своєю юридичною природою зміна зобов'язань за порукою - це зміна умов договору поруки. Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Згода поручителя повинна бути отриманою шляхом укладення додаткової угоди до договору поручительства або виражена активними діями, що еквівалентні такому способу зміни зобов'язань. Сторони вільні у виборі умов договірних відносин, договором може бути передбачена будь-яка форма вираження згоди. Такою формою може бути мовчазна згода або згода поручителя на зміну в майбутньому основного зобов'язання.

Таким чином, припинення поруки на підставі ч. 1 ст.559 Цивільного кодексу України можливе лише за наявності сукупності таких фактів:

1) зміна обставини за кредитним договором (зміна основного зобов'язання);

2) відсутність згоди поручителя на таку зміну;

3) збільшення обсягу відповідальності поручителя;

4) причинно-наслідковий зв'язок між фактом зміни обставини і збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

Відповідно до правил ч.1 ст.252, ч.1 ст.253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

У разі, якщо такий строк не визначено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як встановлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України.

Як убачається з вище зазначених прикладів, суди дійшли вірного висновку про те, що якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Згідно ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов´язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов´язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов´язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров´я або смертю.

Таким чином грошове зобов´язання боржника-юридичної особи перед кредитором припиняється у зв´язку з ліквідацією цієї юридичної особи. Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов´язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб´єктивне право і кореспондуючий йому обов´язок перестають існувати.

Визнання недійсним договору поруки

Суди в цілому правильно вирішують спори про визнання недійсним договору поруки, в основному такі питання виникають з приводу невідповідності підпису поручителя в договорі. Однак мали місце скасування рішень судів першої інстанції та ухвалення нових апеляційним судом через неповноту з'ясування обставин та недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законами України, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину також не повинен суперечити положенням інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, у тому числі шляхом визнання правочину недійсним (стаття 16 ЦК).

Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам.

Згідно з вимогами частини 1 статті 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Судам необхідно більш повно з'ясовувати обставини справи, права та обов'язки сторін, перевіряти обґрунтованість їх доводів та заперечень, давати належну правову оцінку зібраним доказам та вирішувати спори відповідно до вимог закону.

При підготовці справи до судового розгляду за позовами про визнання правочину недійсним суди зобов'язані розглянути питання про залучення до участі у справі, насамперед, сторін правочину.

Право оспорювати правочин має особа, яка уклала правочин, або її законні представники, якщо ця особа не має повної цивільної дієздатності (малолітня, неповнолітня) або правонаступники особи, права яких порушені.

У лютому 2013 року Лавриненко С. О. звернулася в суд з позовом до Балюри С.В. про визнання договору поруки недійсним, мотивуючи вимоги тим, що з 19 серпня 1995 року перебуває у шлюбі з Лавриненком С.Д.

16 листопада 2006 року між Заїкою С.С. та ЗАТ “ОТП Банк” в особі Регіонального відділення ОТП Банк м. Кіровограда укладено кредитним договір.

З метою забезпечення виконання божником своїх зобовязань за кредитним договором 16 листопада 2006 року між банком та Лавриненком С.Д. було укладено договір поруки.

Вважає, що вказаний договір поруки підлягає визнанню недійсним, оскільки вона не надавала згоди на укладення своїм чоловіком договору поруки, тому, просила визнати договір поруки №SR-OAF/314/2006 від 16 листопада 2006 року, укладений між ЗАТ “ОТП Банк” та Лавриненком С.Д., недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 травня 2013 року в задоволенні позову було відмовлено.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, пунктом 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», виходив із того, що порука є способом забезпечення виконання зобов’язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов’язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Укладенний між ЗАТ “ОТП Банк”, правонаступником якого є ТОВ “ОТП Факторинг Україна”, та Лавриненком С.Д. договір поруки за своїм змістом не суперечить нормам цивільного законодавства. Оспорюваний договір поруки є лише способом забезпечення виконання зобов'язання, а не угодою щодо розпорядження майном, належним поручителю. Договір поруки не створює обов'язків для будь-яких осіб, крім сторін за договором.

У серпні 2011 року представник позивачів Марченка О. В. та Марченко А.В. звернувся в суд з позовом до публічного акціонерного товариства „Райфайзен Банк Аваль”, Кіровоградської обласної дирекції ПАТ „Райфайзен Банк Аваль”, товариства з обмеженою відповідальністю „Гармонія” про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, кредитного договору, поруки та застави.

Вимоги мотивував тим, що АТ “Райффайзен Банк Аваль” звернулося до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом про стягнення з них заборгованості в сумі 227 188,37 грн. за кредитним договором № 014-09.5-59280 від 14.07.2006 року. Кредит надавався Марченко О.М. на придбання автомобіля шляхом безготівкового переказу суми кредиту на рахунок ТОВ “Гармонія” в АКБ “Транс банк”, хоча в договорі зазначено, що кредит наданий на споживчі цілі. Підставою для надання кредиту був договір купівлі-продажу, який нібито укладений між ним та ТОВ “Гармонія”, хоча товариство не було власником автомобіля і не вправі було його продавати. У якості забезпечення кредитного договору були укладені договори поруки та застави.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що доводи позивача про фіктивність договорів є безпідставними. Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Загальне правило ч. 5 ст. 203 ЦК України конкретизується, зокрема, в ст. 234 ЦК України, що передбачає недійсність фіктивного правочину. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивний правочин вчиняється його учасниками без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав і обовязків, тобто “про людське око”, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. Сам по собі факт невиконання учасниками правочину його умов не робить його фіктивним. Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови №9 від 06 листопада 2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” роз’яснив, що в разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

У березні 2012 року Данилова Т.О. звернулась до суду з позовом до Акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” про визнання договору поруки недійсним.

Посилаючись на те, що 02 вересня 2007 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк “УкрСиббанк» та Даниловим В.В. був укладений споживчий кредитний договір, відповідно до умов якого останьому надано34404 доларів США.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором 02 вересня 2007 року між банком та Даниловою Т.О. укладено договір поруки.

Вказувала, що цей договір укладений до підписання кредитного договору між ПАТ “УкрСиббанк” та Даниловим В.В. Позивач та відповідач не досягли згоди щодо істотних умов договору поруки; позивач, як поручитель, взяла на себе зобов’язання нести відповідальність, що виникла з договору від 02.09.2008 № 001138960900, однак, договір за таким номером між ПАТ “УкрСиббанк” та Даниловим В.В. не укладався, що свідчить про відсутність зобов’язання, забезпеченого порукою, як істотної умови договору. Просила суд визнати договір поруки від 02.09.2008 № 226537, укладений між ПАТ “УкрСиббанк” та Даниловою Т.О., недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 квітня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

З таким висновком погодилась і апеляційна інстанція, оскільки зі змісту договору поруки убачається, що він підписаний уповноваженими особами та містить всі істотні умови, передбачені законом.

У січні 2012 року Люненко А.А., Люненко О.А. звернулися до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра»про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки, мотивуючи вимоги тим, що 13 листопада 2007 року між Люненко А.А. та ПАТ КБ “Надра” був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останьому надано 23000 доларів США, зі сплатою 14,49 % річних строком до 10 листопада 2017 року.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобовязань за кредитним договором 14 листопада між банком та Люненко А.А. укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого він передав в іпотеку належний йому обєкт нерухомого майна.

13 листопада 2007 року між Люненко О.А. та ПАТ КБ “Надра” укладено договір поруки.

Посилаючись на те, що зміст кредитного договіру, договорів іпотеки та поруки не відповідає вимогам закону та порушує їх права, просили визнати їх недійсними з підстав, передбачених ст. 215 ЦК України.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 травня 2012 року позов задоволено частково. Визнано недійсними кредитний договір, іпотечний договір та договір поруки.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні кредитного договору ПАТ КБ “Надра” порушені правила ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, що відповідно до ст. 15 цього Закону дає право споживачеві банківських послуг визнати кредитний та інші договори недійсними і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

З таким висновком не погодився суд апеляційної інстанції, оскільки наслідком невиконання вимог передбачених ст. 11 Закону України “Про захист прав споживачів”, є відповідальність, встановлена частиною 7 статті 15 цього Закону, за якою споживач за певних умов має право лише розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

У жовтні 2011 року Мірошніченко С.А. звернулась в суд з позовом до ПАТ “Укрсиббанк”, третя особа – Мірошніченко О. І. про визнання недійсним договору поруки, посилаючись на те, що цейдоговір вона не укладала.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 2563/02 від 01.08.2012 року, підписи від імені Мірошніченко С.А., зображення яких міститься в графах “Поручитель” та “Поручитель Мірошніченко Світлана Анатоліївна” у електрофотокопії договору поруки № 11246102000-П від 07.11.2007 року виконані не самою Мірошніченко Світланою Анатоліївною, а іншою особою.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08 листопада 2012 року позов задоволено та визнано недійсним договір поруки.

З таким висновком погодилась колегія суддів, оскільки відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК на момент вчинення правочину.

Згідно положень ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами) (ст.207 ч.2 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У червні 2012 року Семко В. О. звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства “Мегабанк”, в інтересах якого діє Кіровоградське центральне регіональне відділення ПАТ “Мегабанк”, Тимофієнка М. В. про захист прав споживачів фінансових послуг шляхом визнання правочину удаваним. Вимоги мотивував тим, що 29.07.2009 року між ним та відкритим акціонерним товариством “Мегабанк”, правонаступником якого є приватне акціонерне товариство “Мегабанк”, було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останьому надано 68800 доларів США, для придбання автомобіля AKURA MDX 3.7, 2008 року випуску.

У січні 2009 року внаслідок сімейних обставин і стану здоров’я, він звернувся до керівництва Кіровоградського центрального регіонального відділення банку про дострокове припинення кредитного договору з передачею придбаного ним автомобіля банку, з метою його реалізації та зарахування отриманих коштів на погашення кредиту.

У травні 2009 року ним була прийнята пропозиція банку про передачу автомобіля у власність Тимофієнку М.В. в обмін на те, що останній буде виконувати його обов’язки боржника за кредитним договором.

На виконання цієї домовленості 13.01.2010 року між банком та Тимофієнко М.В. укладено договір поруки з передачею йому по акту від 15.01.2010 року автомобіля.

Семко В.О. за згодою банку видав поручителю довіреність на право користування цим автомобілем.

Позивач вважає, що зазначені обставини свідчать про заміну боржника у зобов’язані за кредитним договором з передачею заставного майна новому боржнику, який взяв на себе зобов’язання виконувати всі умови кредитного договору.

Разом з тим банк не вжив заходів щодо належного формлення кредитних правовідносин та уклав з Тимофієнко М.В. удаваний правочин.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда визнано договір поруки удаваним правочином з метою приховати договір про заміну боржника у зобов’язанні за кредитним договором. Визнано договір про заміну боржника у зобов’язані за кредитним договором № 74-04ПВ/2008 з первісного боржника Семка В.О. на Тимофієнка М.В. укладеним.

Суд першої інстанції виходив з того, що за змістом правовідносин, які виникли між сторонами шляхом укладення між ПАТ “Мегабанк” та Тимофієнко М.В. договору поруки від 13.01.2010 року фактично відбулася заміна боржника (переведення боргу) у зобов’язанні за кредитним договором від 29.07.2008 року з первісного боржника Семка В.О. на Тимофієнка М.В. і тому договір про заміну боржника, з дотриманням всіх істотних умов, визначених ст.ст. 520-521 ЦК України, було укладено під виглядом договору поруки.

За правилами ст.520 ЦК України, боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

ПАТ “Мегабанк” такої згоди на заміну боржника у зобов’язані за кредитним договором не надавав, а сам факт надання дозволу боржнику на видачу довіреності поручителю на право керування заставним автомобілем не є свідченням надання такої згоди.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину (п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”).

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Рішенням апеляційного суду зазначене судове рішення скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд дійшов висновку, що боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора, а оскільки ПАТ «Мегабанк» такої згоди не надавав, а факт надання дозволу боржнику на видачу довіреності поручителю на право керування заставним майном не є свідченням такої згоди, тому є обґрунтованим висновок про відмову у задоволенні позову на підставі ч.1 ст. 215 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаціною скаргою Семка В.О. на рішення апеляційного суду.

У 2012 році ПАТ «Астра Банк» звернулося до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з позовними вимогами до Ланецького Дмитра Анатолійовича, Рожкова Олександра Леонідовича, третя особа на стороні відповідачів - Ланецька Ірина Олександрівна, про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 95 618,50 грн.

Рожков О.Л.,звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ “Астра Банк” та Ланецького Дмитра Анатолійовича про визнання недійсним договору поруки, мотивуючи свої вимоги тим, що договір поруки він не підписував та про його існування взагалі не знав.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із положень ч. 3 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 3 зазначеної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Оскільки оспорюваний договір поруки підписаний не позивачем, а іншою особою, вказане свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення договору поруки.

Рішенням суду першої інстанції від 15 серпня 2013 року зустрічний позов Рожкова Олександра Леонідовича до ПАТ “Астра Банк” та Ланецького Дмитра Анатолійовича про визнання недійсним договору поруки № 300473035712001/П від 20.04.2012 року, укладеного між позивачем та ПАТ “Астра Банк”, задоволено та визнано недійсним договір поруки.

Поручительство у разі смерті боржника або поручителя

Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553 - 554 ЦК України), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки.

Відповідно до статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

На поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки.

У разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), враховуючи положення статті 607, частини першої статті 608 ЦК України, а також сутності поруки як особистого зобов'язання відповідати за належне виконання основного зобов'язання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.

У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до Варванської Ю.В. та Варванського О.Ю., в якому просило стягнути солідарно заборгованість за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 20 листопада 2006 року між ним та Варванською Ю.В. був укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит на загальну суму 270000 доларів США.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором, 15. 09. 2009 року між позивачем, Варванським О.Ю., командитним товариством «Автолегіон - Варванської Ю.В.» були укладені договора поруки.

Однак, взяті на себе зобов’язання по поверхнею кредитних коштів Варванська Ю.В. не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість по сплаті кредитних коштів та відсотків.

Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 15 січня 2013 року стягнуто солідарно з Варванської Ю.В., Варванського О.Ю., командитного товариства «Автолегіон - Варванської Ю.В.» на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СМ-0AF/041/2008 від 21.11.2006 року в розмірі 261079,92 доларів США.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представником Варванської Ю.В. подано клопотання про закриття провадження у справі відносно Варванського О.Ю. у зв’язку з його смертю.

Таке клопотання апеляційним судом задоволено та винесена ухвала про закриття провадження у справі відносно Варванського О.Ю.

Апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ст.607 ЦК України зобов´язання померлого, які він взяв на себе за договором поруки, припинились.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі у разі смерті фізичної особи, яка була однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Зобов’язання Варванського О.Ю. за договором поруки від 15 травня 2009 року припинені внаслідок його смерті і не допускають правонаступництва, оскільки нерозривно пов’язані із особою спадкодавця і не входять до складу спадщини.

Спадкуванням згідно зі ст. 1216 ЦК України є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» порука є способом забезпечення виконання зобов'язання, договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором. Згідно зі ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняться неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Пунктом 33 вказаної постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року передбачено, що у разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), враховуючи положення ст. 607, ч. 1 ст. 608 ЦК України, а також сутності поруки як особистого зобов'язання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.

У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до Савіних Н. О. про стягнення заборгованості за договором кредиту. В позові зазначено,, що 03 березня 2006 року між ним та Савіних О.П. був укладений споживчий кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти на загальну суму 26000 доларів США, з цільовим призначенням: придбання квартири.

03. 03. 2006 року між банком було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого Савіних О.П. передав у заставу банку об’єкт нерухомого майна.

З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором 03.03.2006 року між позивачем та Савіних Н.О. було укладено договір поруки.

03.06.2009 року позичальник Савіних О.П. помер.

Банк, відповідно до ст. 1281 ЦК України, пред’явив свої вимоги до спадкоємців померлого шляхом направлення листа №139/3-22-015-515 від 22.07.2009 року до Першої Кіровоградської державної нотаріальної контори, а також направив претензію до Савіних Н.О. за №139/3-22-015-516 від 22.06.2009 року, як особі, що фактично прийняла спадщину.

Згідно відповіді нотаріальної контори, 17.02.2011 року Савіних Н.О. і Савіних Г.О. отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, спадкоємниця Савіних Н.О. частково сплачувала кредит, однак повернути кредит одноразовим платежем відмовилася.

Станом на 19.09.2011р. заборгованість складає 11873,73 доларів США.

Позивач просить стягнути з Савіних Н.О. на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 03.03.2006 року у розмірі 11873,73 доларів США, що еквівалентно 94672,81 грн., в межах вартості спадкового майна.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда у задоволенні позовних вимог відмовленою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частин 1, 2 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

У квітні 2012 року кредитна спілка „Центр фінансових послуг” звернулася до суду з позовом до Ніколенка В.М. про стягнення заборгованості за договором кредиту, посилаючись на те, що 6 вересня 2007 року між нею та Скляренко Ю.І. був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 10000 грн.

Того ж дня кредитна спілка уклала з Ніколенком В.М. договір поруки, згідно якого він зобов'язався відповідати солідарно з позичальником перед кредитодавцем за виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором та додатками до нього в повному обсязі.

Позивач просив стягнути заборгованість з поручителя Ніколенка В.М., посилаючись на право вимагати сплати боргу окремо від боржника.

Під час розгляду справи встановлено, що відповідач Ніколенко В.М. помер 28 січня 2008 року.

Суд залучив до участі у справі відповідачами спадкоємців померлого Ніколенка В.М.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором та кредитна спілка, як кредитор, своєчасно не заявила вимогу до поручителя.

Така позиція суду першої інстанції правильна, оскільки відповідно до п. п. 25, 33 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», порука є способом забезпечення виконання зобов'язання (стаття 553 ЦК), договір поруки не створює обов'язків для будь-яких інших осіб, крім сторін за договором, у разі смерті поручителя (крім випадків майнової поруки), враховуючи положення ст. 607, частини першої статті 608 ЦК, а також сутності поруки як особистого зобовязання відповідати за належне виконання основного зобовязання, спадкоємці поручителя не є солідарними боржниками за кредитним договором.

Дотримання процесуальних норм при розгляді справ даної категорії

Завданням суду є ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Виконання цього завдання є неможливим без чіткого дотримання норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ будь-якої категорії.

Матеріали проведеного узагальнення засвідчили, що розглядаючи справи, суди правильно розуміють норми процесуального права, а тому практично не допускають помилки при їх застосуванні.

Насамперед суд має визначитись щодо двох найважливіших процесуальних питань: чи підлягає справа розгляду в порядку цивільного судочинства (питання юрисдикції) та чи підсудна справа цьому суду (питання територіальної підсудності), правильне вирішення яких дозволить надалі для розгляду справи здійснювати такі процесуальні дії.

При з’ясуванні питання щодо належності справи до розгляду в порядку цивільного судочинства, суд має керуватися вимогами статей 15, 16 ЦПК України, відповідно до яких суди розглядають справи, що стосуються цивільних правовідносин, і при цьому не повинні допускати об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі у частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції (між юридичною особою та фізичною особою), і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства (між юридичними особами).

Якщо на стадії відкриття провадження у справі допущена помилка, то суд при розгляді справи має закрити провадження в частині вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (пункту 1 частини 1 статті 205 ЦПК).

Вирішуючи питання щодо територіальної підсудності справ, суди повинні керуватися положеннями статей 108—117 ЦПК.

При розгляді справ даної категорії суди не допускали порушення правил підсудності.

Судам необхідно дотримуватися вимог процесуального законодавства на стадії прийняття позовних заяв та підготовки справ до розгляду, перевіряти відповідність заяв вимогам статей 119, 120 ЦПК.

Спори щодо оскарження договорів поруки є спорами немайнового характеру, що треба враховувати при визначенні розміру судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Висновки та пропозиції

Результати проведеного узагальнення показали, що суди при розгляді справ в основному дотримуються вимог норм матеріального та процесуального права, що регулюють поруку як вид забезпечення виконання зобов’язання.

Проте наявність помилок та неоднакової судової практики свідчать, що суди не завжди достатньо повно з'ясовують фактичні обставини справи, дають правильну юридичну оцінку доказам, належним чином перевіряють пояснення сторін, у зв'язку з чим постановлені судові рішення не завжди повною мірою відповідають вимогам статей 213 - 215 ЦПК України.

Потребує роз’яснення правове застосування судом апеляційної інстанції положеннь ч.2 ст.310 ЦПК щодо випадків, коли після ухвалення судом першої інстанції законного і обггрунтованого рішення настала смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи – сторони у спірних правовідносинах, яка є поручителем.

Спірним є питання чи підлягають застосуванню норми ст. 559 ЦК щодо припинення договору поруки у зв’язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя за кредитним договором (кредитна лінія), коли загальна сума боргу збільшується при видачі чергового траншу?

Судова палата у цивільних

справах апеляційного суду

Кіровоградської області